Добавлено: [time]13 Апрель 2017, 13:48:46[/time]
Решил немного погуглить и поискать, откуда же ноги растут... И вот что обнаружил...
Рожнатовський Б.М.,
кандидат історичних наук, доцент,член ревізійної комісії Київського міського
об’єднання ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка
нагороджений медаллю „Будівничий України”
ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка
КОДЕКС УКРАЇНЦЯ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Українці стали ганьбитися своєї національної належності та свого українського етнічного походження.
2. Українці не ображаються й сприймають за не злий жарт, коли їх називали як колись малоросами а тепер хохлами, а дехто взагалі думає, що він є не українцем а хохлом, особливо там, де є засилля не українців.
3. Українці не можуть і не вміють в дискусіях захистити свою націю, свою землю, свою державу.
4. Українців сприймають звичайний патріотизм, що притаманний багатьом народам як крайній націоналізмі у зв’язку з цим іноді побоюються визнавати себе патріотами.
5. Українці найбільше потерпають від нападів на свою українську незалежну державу, оскільки її недруги виставляють нашу незалежність як причину безладдя в країні.
6. Настав час нагадати українцям, хто вони, „чиїх батьків вони діти” й винести на загальний розсуд питання: чи мають вони право на гідне місце у своїй та світовій історії та перспективу свого сучасного гідного життя?
Я – українець
1. Я національно свідомий українець.
2. Я – унікальне космічне явище – бо в космосі більше такого, як я, не існує.
3. Я – планетарне явище, бо на маю своє місце під сонцем та своє географічне положення на моїй планеті.
4. Я проживаю на території, яка завжди була землею моїх предків, тому є вона моєю.
5. Я визнаю, що це моя рідна земля.
6. Я почуваю себе на своїй землі, як у себе у власній домівці, бо як відомо „у своїй хаті – своя правда”.
7. Я переконаний, що мої предки нікуди з цієї землі не зникали, вони були тут вічно.
8. Я визнаю назву моєї давньоукраїнської держави – „Русь” з столицею у Києві.
9.Я не визнаю назви моєї прабатьківщини „Київська Русь”, бо такої країни не існувало.
10.Я сповнений гордості за те, що моєю землею течуть води старого Дніпро-Славута, він був завжди.
11. Я гордий тим, що на Дніпрі стояв й донині стоїть стольний град Київ.
12. Я відчуваю серцем, що це моя духовна столиця.
13. Я гордий тим, що моя столиця є матір’ю всіх городів руських – цю аксіому сприймаю не тільки я.
14. Я розумію, що мій народ – це не брат деяких народів, а – батько та мати багатьох народів.
15. Я сповнений гордості за те, що мої предки вистояли, адже до них на цю землю приходили не тільки гості, та й ті не завжди з добрими намірами, але й завойовники.
16. Я горджуся тим, що багато хто з них, гостей чи завойовників, сприйняли мою культуру, звичаї та традиції, асимілювалися й з часом також стали українцями.
17. Я поважаю ті етноси, які мають, чи не мають свою прабатьківщину але в силу природної міграції чи історичних обставин опинилися на моїй землі.
18. Я схиляю голову перед тими, хто незалежно від своєї національної належності, проживаючи на моїй землі, визнає мене українцем, мої традиції та звичаї й дбає про мою Батьківщину, як про свою рідну.
19. Я визнаю свій етнос – як однорідний позасвідомий стан людського організму.
20. Я гордий тим, що мій етнос, який сформувався ще в сиву давнину, доріс через лихоліття до найвищої стадії існування людства – нації.
21. Я гордий тим, що моя нація дала назву моїй державі.
22. Я належу до української держави яка має назву – Україна.
23. Я проживаю в українській унітарній державі й за своїм станом у своїй державі не поступаюсь німцям, полякам, французам і іншим, які також дали назву своїм державам за назвою своїх національностей.
24. Я належу до титульної нації, адже на титульній сторінці мого „Основного закону – Конституції України” викарбувано ім’я держави, яка носить ім’я моєї нації.
25. Я знаю, що назву „Україна” моя земля отримала ще за часів давньоукраїнської держави – Русі, про що згадується у давньоукраїнських літописах.
26. Я визнаю расу як загально ант ропо-біологічну різновидність. людства.
27. Я поважаю людей кожної раси та національності.
28. Я, як українець, належу до спільної європеоїдної раси.
29. Я належу до індоєвропейської мовної сім’ї
31. Я, як українець, за своїм мовним походженням належу до слов’янських мов і їх східно- слов’янської гілки, де моя мова мала місіонерський характер
32. Я належу до української етнічної нації й поняття «нація» розумію як духовно-біологічно-соціальну спільноту людей, що бере походження від мого етносу, який сформувався в доісторичні часи.
33. Я розумію, що найбільшою ознакою моєї належності до української етнічної нації є мова.
34. Я люблю свою мову, бо вона найкраща у світі.
35. Я гордий тим, що моя мова не вмерла і через лихоліття розвивалась разом з моєю нацією.
36. Я поважаю інші мови і горджуся тим, що знаю не тільки свою, українську, але й інші мови.
37. Я – багатомовний, і саме через це знаю та поважаю інші нації і причетний до культури цих народів.
38. Я не визнаю двомовності в нашій державі, бо це не двомовність, а прикрита одномовність але не для моєї мови. Державна мова в моїй унітарній українській державі повинна бути одна а для розвитку інших мов повинно бути створене законодавче поле.
39. Я розумію, що багато моїх побратимів-українців проживають на своїх етнічних землях за межами моєї Батьківщини.
40. Я не претендую на повернення цих земель в лоно України, бо це суперечить Конституції моєї держави.
41. Я знаю, що у світі розсіяно багато моїх земляків.
42. Я хочу допомогти розвиватися їм, як українцям, духовно та матеріально.
43. Я не хочу, що б їх там зневажали та кривдили і щоб вони були там ізгоями.
44. Я запрошую повернутися до лона своєї Батьківщини всіх українців, що опинилися за її межами.
45. Я не заперечую, щоб українці у інших землях дбали про добробут тих держав, де вони проживають постійно, бо від добробуту тих держав залежить також їх достаток.
46. Я хотів би лише одного, щоб ті українці не забували, „чиїх батьків вони діти”.
47. Я не хочу їхати до чужих земель на заробітки і своєю працею збагачувати інші народи та держави.
48. Я все повинен зробити, щоб у моїй державі українцям жилося так же гарно як у інших державах живеться корінним націям.
49. Я ціную Свободу і незалежність своєї Батьківщини, яка дісталась мені без краплини крові та навіть поту.
50. Я схиляю голову, вшановуючи пам’ять мільйонів героїв попередніх поколінь, що боролися за незалежність моєї Батьківщини.
51. Я захоплююсь сміливістю та відчайдушністю, з якою герої йшли на боротьбу за долю своєї Батьківщини.
52. Я розумію, що ціною свого життя вони пробуджували і підтримували національну свідомість українців.
53. Я хочу й маю право знати свою правдиву історію, якою б вона не була, без замовчувань, приховувань, перекручень та фальсифікації.
54. Я підтримую кожну теорію походження свого етносу, якою б фантастичною вона не здавалась, і відмовлюсь від неї лише тоді, коли наукою буде доказано, що вона не має право на існування.
55. Я хочу, що б у широкому розумінні історії мого етносу та держави не залишалося білих плям, адже ними ніхто й ніколи серйозно не займався.
56. Я віруюча і богобоязна людина.
57. Я виконую 10 заповідей Закону Божого.
58. Я боюсь зігришити у своєму земному житті.
59. Я християнин за своїм релігійним віруванням.
60. Я, як християни, належу до української церкви східного обряду.
61. Я мав з початку свого існування свою національну церкву та написані давньоукраїнською книжною мовою Біблію та богослужбові книги.
62. Я за створення в Помісної української християнської церкви, для діяльності якої створені передумови, адже Київський патріархат має богослужбові книги українською мовою.
63. Я поважаю інші релігії та конфесії, що діють в Україні.
64. Я маю свої українські національні традиції, які передавалися від покоління до покоління.
65. Я маю звичаї мого народу, якими я відрізняюсь від інших народів.
66. Я маю свої обряди, завдяки яким звичаї та традиції набувають національних ознак.
67. Я сповідую моральні цінності мого народу, які формувалися віками та знайшли перше узагальнення у „Повчанні дітям” Володимира Мономаха.
68. Я хочу жити в законослухняній державі, признаю звичаєве право, як основу законодавства моєї держави, що сягає сивої давнини й було зведено у першу збірку писаних законів, яка отримала назву „ Найдавніша правда” або „Правда Ярослава”.
71. Я хочу жити в українській національній державі.
72. Я прагну до створення справді вільної, справді незалежної, справді соборної, справді суверенної, справді національної держави і визнаю це як національну ідею мого народу.
73. Я не тільки творю національну ідею але й буду боротися за її здійснення.
74. Я бачу мою державу справді незалежною у творені та захисті своїх національних інтересів.
75. Я бачу свою Україну справді соборну, яка вже існує у зібраних до купи українських землях.
76. Я буду боротися за те, щоб ніхто й ніколи більше не роз’єднав мою Батьківщину.
77. Я не поділяю Україну ні за якими ознаками: різні береги, сторони світу, регіони, бо вона – єдина.
78. Я за українську Україну, для мене Україна - понад усе.
79. Я маю право називати себе українським націоналістом бо я люблю свою Батьківщину Україну, свій народ та інші народи і нації, що проживають на моїй землі.
80. Я підтримую гасло „Україна для українців”, а для кого ж ще?
81. Я вважаю українцями й інші нації і народності, хто тут проживає й дбає про добробут нашої унікальної держави.
82. Я впевнений, що тільки я, в першу чергу, повинен дбати про свою Україну.
83. Я повинен для досягнення своєї мети - побудови дійсно вільної, незалежної, соборної, суверенної держави маю
відновити нашу колишню славу.
84. Я повинен не допускати ледарювання.
85. Я повинен відмовитись від суцільного свята, що руйнує й деградує мою націю.
86. Я повинен відновити навички працьовитої людини.
87. Я хочу невпинно працювати для блага мого народу.
88. Я хочу святкувати тільки великі релігійні, традиційні, календарні та державні свята і значні події у моїй державі.
89. Я, задля досягнення національної ідеї, повинен відмовитись від шкідливих звичок: пияцтва, куріння, наркотиків, моральної розпусти та ін., що руйнують не тільки мою душу але й тіло.
90. Я повинен відновити свою любов до своєї землі загалом а також до конкретної ділянки, щоб вона додавала до столу мені та моїй рідні екологічно чисті продукти. Це є запорука фізичного здоров’я нації.
91. Я повинен відновити славу бережливого, хазяйновитого господаря.
92. Я зобов’язаний відродити присутню моїм предкам гостинність.
93. Я зобов’язаний відродити історичну пам’ять про свій родовід.
94. Я повинен дбати про продовження свого роду.
95. Я потерпаю від того, що в моїй українській державі частина влади є корумпована а значить не українською.
96. Я повинен зробити все, щоб у майбутньому влада у моїй державі завжди була українською.
97. Я переконаний, що не всі українці ще дбають про свою державу.
98. Я знаю що дехто з українців належить до українців, про яких сказав Великий Кобзар, що вони „гірше ляха Україну розпинають”.
99. Я готовий повторити, якщо треба долю мільйонів українців, які боролися за Україну.
100. Я пишаюся тим, що Я українець, що Я живу у цій. Богом нам даній прекрасній землі.
Я переконаний, що коли я стану свідомим українцем і повністю виконаю 100 заповідей Кодексу Українця, тоді Україна досягне своєї національної ідеї - бути справді незалежною, справді вільною, справді суверенною, справді соборною, справді національною державою з якою будуть рахуватися, як з рівною далекі та і близькі сусіди., яка буде спроможна забезпечить гідне життя всьому українському народові.
Слава Україні!
Как вам? Шикарно, правда?
Есть высокоинтеллектуальные апологеты научного национализма под названием «Просвита».
Вон их сколько, все, как на подбор, мерзавцы, варятся в одном котле и скачут по одной сковородке, по всем петля плачет, но какие все ж таки разные! Можно сотни тысяч знаков извести на сравнение их мутаций, но это дело будущего.
В общем, из всех украинских нацфашей обратим внимание на самых древних. Зубров, так сказать.
Тем более, что даже среди относительно грамотных людей бытует мнение, что эти зубры – никакие не наци, а так, группа бывших диссидентов, ныне – патриотов. Речь, конечно, о «Просвите». Есть мнение, что все эти годы ее организаторы просто облегчали работу психдиспансеру; однако с психиатрией на Украине так же плохо, как и с пенитенциарной системой: вместо того, чтобы хватать новых, выпускают на волю старых…
В общем, «Просвита», дабы не ронять реноме прародительницы самых боевитых нацкоманд (все тот же «Патриот Украины»), вывесила у себя на сайте «Просвитянын» Кодекс украинца. Настоящего, надо полагать. Давно вывесила, еще в феврале 2009 года, но это ж надо было осмыслить! Ну, вот немножко осмысл, и самые убойные места рекомендуем вашему вниманию.
Во-первых, обратите внимание на автора сего Кодекса: «Рожнатовський Б.М., кандидат історичних наук, доцент,член ревізійної комісії Київського міського об’єднання ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка нагороджений медаллю „Будівничий України” ВУТ ”Просвіта” ім. Т.Шевченка». Я специально ничего не сокращал, дабы не оскорбить «Будивнычего Украйины». Грешно оскорблять людей с диагнозом. А диагноз воплотился в Кодексе совершенно недвусмысленно.
Так вот. Украинец должен постоянно держать в голове сто пунктов своих значимых характеристик. И выполнять их как заповеди (это написано в конце Кодекса). Ну, конечно, сакрально-сакраментальное: «Я – національно свідомий українець». Это какой? Уже, черт возьми, лет двадцать пять пытаюсь добиться ответа. «Национально сознательный»… Обладающий сознанием, которое обладает национальностью? Сознательный только потому, что принадлежит к данной нации? Сначала национальный, а потом сознательный? Лингвистический идиотизм этого словосочетания вполне соизмерим с разрушительностью социальных последствий его, сочетания, пропаганды. Национально осознанный? Осознающий? Осознающий свою нацию? Национально осознающий сам себя? Это уже звучит извращением. Понимающий, что принадлежит к данной нации? А в слове «украинец» это не отображено?
Между прочим, на фоне этого «національно свідомого», которое идет первым пунктом, в пункте девятнадцать написано, что: «Я визнаю свій етнос – як однорідний позасвідомий стан людського організму». Ясно? Внесознательный. Или подсознательный. А еще точнее – бессознательный. Этот термин как нельзя лучше подходит в качестве общей характеристики всей деятельности националистов. Но – все-таки: свидомый или позасвидомый? Или «осознаю свою бессознательность»? Это – высший пилотаж. В результате получается, что этнос – это что-то вроде холеры. Состояние? Да. Бессознательное? Еще какое! Видите, я же говорил – диагноз.
Ха. Это еще не все. Там дальше диагнозов – на целую поликлинику. Пункты два и три: «Я – унікальне космічне явище – бо в космосі більше такого, як я, не існує»; «Я – планетарне явище, бо на маю своє місце під сонцем та своє географічне положення на моїй планеті». Как вам, мнэ-э, аргументация? Нет, в космосе таких точно нет, должны же быть какие-то пределы идиотизму и его носителям. А уникальность – это не всегда плюс, понятное дело. Но «планетарное явление, потому что… нахожусь на планете»?! А-а-а-а!!! Держите меня семеро! Я – вселенское явление, потому что имею свое место во Вселенной! Я – вакуумная пушка!! Я – галактический гигант!!! Я – Черный Плащ!!!!..
Заметьте: если вы – не уникальны «космически» и «планетарно», вы – не украинец. Хотя по такой логике украинец в Украине один. Черновецкий. Его космическая уникальность не вызывает сомнений… Нет, современные философы любят рассказывать о том, что каждый человек – это неповторимый мир. Но, подчеркиваю, каждый человек! Неповторимый! При чем тут этнос и нация? Это ж группы, они вроде как должны объединять по сходствам, а не по уникальности. Ах, ну да – бессознательное состояние…
«Я проживаю на території, яка завжди була землею моїх предків, тому є вона моєю». Всегда. Еще раз – всегда. Ну, скифы уже перевернулись в своих гробницах – с момента первой публикации Бебика, – и не раз. А при чем тут нечастные сарматы, печенеги, не говоря уже об остальных? Или они тоже «бессознательно осознавали себя украинцами»? Хотя, конечно, предки – понятие растяжимое. В конце концов, обезьяна – общий предок…
«Я переконаний, що мої предки нікуди з цієї землі не зникали, вони були тут вічно». Ну, вот видите – опять. Не могу только понять, зачем прошедшее время: и сегодня в украинских зоопарках немало обезьян. Отчего же «были»? И как это вообще: «были вечно»? Оно ж либо «были», либо «вечно». Если «вечно», то и сейчас. Ой-ой-ой…
«Я сповнений гордості за те, що моєю землею течуть води старого Дніпро-Славута, він був завжди». Вот. Снова. Северным Ледовитым океаном, помнится, уже гордились. Интересно, пан Рожнатовский лично приложил усилия, дабы Днепр тут протекал? Про «завжды» смотрите в предыдущем абзаце. Конечно, планетарно-космическому бессознательному явлению, каковым следует считать любого украинца, никакая палео-гео-наука не указ. Но все-таки как-то не по себе…
«Я розумію, що мій народ – це не брат деяких народів, а – батько та мати багатьох народів». То есть, народ-гермафродит. Железно. Почти как Киев, который тоже чья-то там мать.
«Я гордий тим, що мій етнос, який сформувався ще в сиву давнину, доріс через лихоліття до найвищої стадії існування людства – нації». Это вообще не поддается какому-либо осмыслению. Нация как высшая стадия существования человечества – вот как залип кандидат исторических наук? Заменил «класс» на «нацию» – и вперед, а стадиальное мышление заменить уже не удается. Вообще это зря все. Настоящий украинец не может считать, что его этнос до чего-то там дорос. Он должен считать, что его этнос с самого начала такой совершенный. Всегда. Вечно. Как предки и Днепр.
«Я проживаю в українській унітарній державі й за своїм станом у своїй державі не поступаюсь німцям, полякам, французам і іншим, які також дали назву своїм державам за назвою своїх національностей». А чего ж этих «иншых» не упомянуть? Папуасов хотя бы. Да и у немцев не очень стройно получается с названием государства и национальности. Ах, ну да, это мелочи, на бессознательном уровне не фиксируемые…
«Я належу до титульної нації, адже на титульній сторінці мого „Основного закону – Конституції України” викарбувано ім’я держави, яка носить ім’я моєї нації». Так. Надо срочно глянуть, что написано на Конституции США, Новой Зеландии и ЮАР. Какие, однако, бывают разные титульные нации! Как их много! Больше, чем наций вообще. Нет, мне определенно нравится этот стиль аргументации. «Почему твоя нация титульная?» – «А вот на титульном листе надпись!» – «Понял, нема пытань…»
«Я визнаю расу як загально ант ропо-біологічну різновидність людства». Орфография источника соблюдена, между прочим. Именно «ант» и «ропо-биологичну». За что люблю украинских наци – за честность. Могли ж ведь и не расписываться в прямой идейно-наследственной связи с главными преступниками двадцатого столетия. Ан нет, расписались. Молодцы. На трибунале зачтется.
«Я, як українець, за своїм мовним походженням належу до слов’янських мов і їх східно — слов’янської гілки, де моя мова мала місіонерський характер». Миссионерский характер – это сильно. Это, видимо, по аналогии с известной совокупительно-партнерской позой, так надо понимать?
«Я належу до української етнічної нації й поняття «нація» розумію як духовно-біологічно-соціальну спільноту людей, що бере походження від мого етносу, який сформувався в доісторичні часи». «Духовно-биологическо-социальную» даже боюсь комментировать. Это, братцы, не для сирых разумом и убогих духом, к каковым, вне всяких сомнений, отношусь я в силу отсутствия бессознательного осознания своей национальной принадлежности… Уф… Этнос, сформировавшийся в доисторические времена… Чего уж там скромничать – и в добиологические… на доклеточном уровне… в первичном бульоне… в космических спорах… а-а-а…
«Я розумію, що найбільшою ознакою моєї належності до української етнічної нації є мова» Заметьте, какая – не указано. Молодец, Рожнатовский! Как велик страх человека перед тем, что кто-нибудь таки назовет его известно чьей мордой! Написать со страху целых сто пунктов, а мову – не указать. Сионист проклятый…
«Я люблю свою мову, бо вона найкраща у світі». Нет, ну это неспортивно. Надо сразу писать: вона – найкраща, бо моя. И все! И никаких вопросов!
«Я підтримую кожну теорію походження свого етносу, якою б фантастичною вона не здавалась, і відмовлюсь від неї лише тоді, коли наукою буде доказано, що вона не має право на існування» Кто дал этому человеку степень кандидата исторических наук? Надо было его в эзотерический сан возводить. А ну-ка, докажите мне, что украинцы не произошли от ленточных червей. Фантастично? Ну и что. Наукой не опровергнуто. Никакой науке не придет в голову такое опровергать, так что моя теория имеет право на существование!!!
«Я віруюча і богобоязна людина» – до свидания, атеисты!
«Я християнин за своїм релігійним віруванням» — до свидания, иудеи, мусульмане, буддисты и прочие! Интересно, а как еще можно быть «христианином», если не по «религиозным верованиям»?
«Я, як християни, належу до української церкви східного обряду» — до свидания, католики и протестанты!
«Я мав з початку свого існування свою національну церкву та написані давньоукраїнською книжною мовою Біблію та богослужбові книги» — до свидания, мозг!
«Я хочу жити в українській національній державі». Вот тут интересно – это заповедь или качество? Если заповедь, так вперед – вон Тернополь, иди, живи, делай себе там отдельное национальное государство, в чем проблема? Если качество – неизлечимо, комментариям не подлежит.
«Я за українську Україну, для мене Україна — понад усе». Знакомый лозунг. Ваше слово, товарищ Маузер.
«Я підтримую гасло „Україна для українців”, а для кого ж ще?» Хороший вопрос, не правда ли? Его они все задают, независимо от организационной принадлежности. Надо думать, считают удачной находкой. Не знаете чем попахивает? как то коричневой чумой...
«Я, задля досягнення національної ідеї, повинен відмовитись від шкідливих звичок: пияцтва, куріння, наркотиків, моральної розпусти та ін., що руйнують не тільки мою душу але й тіло». По моему, классно. Осталось только добавить: «Я не занимаюсь сексом с животными».
«Я повинен дбати про продовження свого роду». Ну, я ж говорил! «Я не занимаюсь сексом с животными»!
«Я знаю що дехто з українців належить до українців, про яких сказав Великий Кобзар, що вони „гірше ляха Україну розпинають”». Наконец-то мы перешли от их диагноза к приговору. Сами понимаете, что в нужный момент последнюю фразу можно пришить кому угодно.
Там еще много, в Кодексе, любопытных мест, но и так я в конце съехал на телеграфные отписки. Сил нет. Это их идиотизму нет пределов, а моим силам – есть. Потому не обессудьте и при желании зайдите на сайт «Просвитянын» да почитайте сами.
http://prosvitjanyn.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=524&Itemid=108
Добавлено: 15 Апреля 2017, 09:18:06
